Божевільну ідею про Плутон уперше підтверджено: такого ніде немає в Сонячній системі (відео)
Фото: solar-system | Поверхня Плутона оповита атмосферним туманом
Через 2 роки після того, як карликову планету Плутон уперше з близької відстані досліджував апарат “Нові горизонти”, вчені висунули гіпотезу, що в атмосфері Плутона переважають особливі частинки. Вони нагріваються і остигають, контролюючи весь енергетичний баланс в атмосфері Плутона. Тепер учені підтвердили цю гіпотезу, хоча спочатку це була “божевільна ідея”.
Дослідження опубліковано в журналі Nature Astronomy, пише ScienceAlert.
Уперше з близької відстані карликову планету Плутон і його найбільший супутник Харон вивчив космічний апарат “Нові горизонти” у 2015 році. Тепер же астрономи провели нове спостереження за Плутоном за допомогою космічного телескопа Вебб, який виявив дивовижну й активну атмосферу Плутона, а також переміщення матеріалу з Плутона на Харон. Атмосфера Плутона, як з’ясувалося, повністю відрізняється від будь-якої іншої в Сонячній системі.
У Фокус. Технології з’явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!
Поверхня Плутона
По-перше, вона містить частинки туману, які піднімаються й опускаються в міру нагрівання й охолодження. Атмосфера складається з азоту, метану і монооксиду вуглецю. Згідно з новими даними, частинки туману контролюють енергетичний баланс атмосфери Плутона, нагріваючись і охолоджуючись. Це дуже незвично і не спостерігалося в інших світах Сонячної системи.
Божевільну ідею про Плутон було підтверджено
Але про те, що таке відбувається вперше вчені заявили 2017 року, але це була “божевільна ідея”, яку зі скептицизмом сприйняла наукова спільнота. Але 8 років тому вчені припустили, що, якщо частинки туману охолоджують Плутон, вони повинні випускати сильне інфрачервоне випромінювання. А значить потужний інфрачервоний телескоп може це побачити. Але телескоп Вебб розпочав свою роботу тільки 2022 року і саме він допоміг довести гіпотезу про Плутон.
Астрономи отримали нові дані про атмосферу Плутона, а також про Харон, які показали дивну взаємодію між двома світами. Дослідження виявило зміни поверхневого теплового випромінювання, тобто зміни температури, як на Плутоні, так і на Хароні під час їхнього обертання.
Плутон (внизу) і його супутник Харон Фото: solar-system
Порівнюючи ці дані з тепловими моделями двох світів, астрономи змогли накласти суворі обмеження на теплову інерцію, випромінювальну здатність і температуру різних регіонів Плутона і Харона. Ці властивості керують глобальним розподілом льоду на Плутоні і переміщують матеріал з Плутона на Харон.
Сезонні цикли розподілу летючого льоду по поверхні керують міграцією крижаних відкладень по поверхні Плутона. Частину цього матеріалу повністю забирають із Плутона і відкладають на Хароні. Наскільки відомо вченим, такого більше ніде в Сонячній системі не відбувається.
Нові дані показують, що атмосфера Плутона є унікальною серед планетарних атмосфер Сонячної системи. Рівновага її випромінювальної енергії, тобто баланс між сонячним світлом, яке надходить, і втратою тепла в космос, контролюється в основному частинками туману, а не молекулами газу, як це відбувається в інших світах. Це робить Плутон ще більш цікавим для вивчення.
Що ми знаємо про Плутон?
- З 2006 року Плутон — це карликова планета, хоча до цього він вважався дев’ятою планетою від Сонця.
- Плутон значно менший за всі вісім планет Сонячної системи. Він менший за Місяць і його діаметр становить 2376 кілометрів.
- Температура на Плутоні коливається від мінус 228 до мінус 238 градусів Цельсія.
- У Плутона є п’ять відомих супутників, найбільшим з яких є Харон.
- Космічний апарат “Нові горизонти” виявив на Плутоні гори, рівнини, льодовики і свідчення кріовулканізму.
Плутон Фото: NASA
Як уже писав Фокус, астрономи з’ясували, яким чином у Плутона з’явився супутник Харон.
Також Фокус писав про те, що згідно з новою теорією фізиків, Всесвіт почався не з Великого вибуху. Розрахунки показують, що Великий вибух був не початком Всесвіту, а результатом гравітаційного стиснення, який утворив дуже масивну чорну діру, після чого почалося розширення простору всередині неї.
